ПОРАДИ БАТЬКАМ: 

ЯК СТАТИ ДИТИНІ НАЙКРАЩИМ ДРУГОМ

Що ж трапилось з цією милою маленькою дитиною, яка була в нас кілька років тому?

Підлітки можуть бути складними у спікуванні, і це не має дивувати вас з огляду на всі зміни перехідного віку, з якими їм доводиться зіштовхнутися. Вам потрібно бути дуже терплячими, щоб упоратись з цим.

Попри те, що ви колись самі були підлітками й, можливо, складними для своїх батьків, від вас, проте, потрібно буде багато праці, щоб зрозуміти, через що доводиться проходити вашій дитині. Ви маєте налагодити зв’язок із нею.

Пропонуємо вам кілька порад, які будуть корисними у вихованні підлітків і налагодженні зв’язку з ними:

1. Інтерес

З’ясуйте, що подобається вашій дитині. Пам’ятайте: щоб бути гарним батьком вам також потрібно бути гарним другом.

2. Строгість

Чимало підлітків пручаються правилам і обмеженням. Вони думають, що вже дорослі, що можуть про себе подбати. Проте підліткам усе ще потрібні певні обмеження. З новими бажаннями вони можуть заподіяти собі значної шкоди, якщо не стримуватимуть себе відповідальністю.

Дайте зрозуміти вашій дитині, що в неї буде більше волі, але при цьому й більше відповідальності. Вам варто допомогти своїй дитині навчитися планувати події наперед. Ви не повинні робити це за підлітка; просто спрямуйте його.

3. Спілкуйтеся щодня

Ваша дитина буде розкутішою, довірятиме вам, якщо ви спілкуватиметеся з нею щодня. Навчіться пізнавати світ, у якому живе ваш підліток, поставте себе на його місце, і ви зможете не тільки досягти довіри у стосунках, але й краще зрозуміти його поведінку. Інакше підлітки можуть звернутися за порадою до ненадійних однолітків.

4. Терпіння

Коли йдеться про виховання підлітка, ваше терпіння дуже важливе. Бути терплячим важко, тому що ви захочете побачити результати негайно. Але у більшості випадків вашій дитині просто необхідно перерости таку поведінку.

5. Єдиний фронт

У багатьох випадках батьки не сходяться в думках про те, яке рішення їм необхідно прийняти щодо ситуації, в яку потрапила їхня дитина. У жодному разі не розказуйте про це своєму синові чи доньці. Ви маєте завжди демонструвати «єдиний фронт». Коли дитина зрозуміє, що ви дієте спільно, однією командою, і вона не зможе втекти під захист одного з батьків, ваші плани допомогти матимуть більші шанси на успіх.

Підлітковий вік триває не вічно, тому не треба зациклюватися на ньому. Натомість сконцентруйте свої сили й увагу, допоможіть дитині впоратись з її проблемами і стати відповідальним дорослим.

Якщо ви хочете виховати впевнену в собі, творчу, самодостатню особистість, то:

 • Повірте в неповторність своєї дитини, у те, що вона — єдина, унікальна, не схожа на жодну іншу і не є вашою точною копією.

 • Дозвольте дитині бути собою, зі своїми вадами, вразливими місцями та чеснотами.

 • Приймайте її такою, якою вона є.

 • Підкреслюйте її сильні властивості.

 • Не соромтеся виявляти свою любов до дитини, дайте їй зрозуміти, що любитимете її за будь-яких обставин.

 • Обираючи знаряддя виховного впливу, удавайтеся здебільшого до похвали та заохочення, а не до покарання та осуду.

 • Встановіть чіткі межі дозволеного (бажано, щоб заборон було небагато — лише найголовніші) і дозвольте дитині вільно діяти в цих межах.

 • Неухильно дотримуйтесь встановлених вами заборон і дозволів.

 • Оцінюйте вчинок, а не особистість: «Твій вчинок поганий, але ж ти хороший і розумний хлопчик (дівчинка) і надалі не повинен так робити».

10 ЗАПОВІДЕЙ БАТЬКІВ:

v Розвивайте в дитини витримку, наполегливість, готовність переборювати труднощі.

v Виховуйте чесність, правдивість, уміння відстояти честь свою, родини, колективу.

v Виробляйте звичку сумлінно виконувати завдання, доручення вчителів, батьків, учнівського колективу.

v Ні за яких обставин не заглядайте в портфель і кишені дитини. Навіть якщо вам здається, що ви все повинні знати про своїх дітей.

v Коли ваша дитина прокидається, скажіть їй “Доброго ранку!” і не чекайте відповіді. Почніть день бадьоро, а не із зауважень і сварок.

v Коли дитина повертається зі школи, запитайте: “Що сьогодні було у школі?”.

v Наберіться терпіння. Закінчиться гормональна перебудова, зникнуть імпульсивність, дратівливість, агресія, легше стане вчитися. Але зупиняйте будь-які прояви неповаги до себе! Не перетворюйтеся в покірливу жертву.

v Як можна частіше говоріть з дитиною без погроз і звинувачень. Навіть якщо ви не поділяєте поглядів сина або дочки, вислухайте іншу точку зору.

v Намагайтеся зберігати спокій. Тому що гарант спокою у відносинах з дитиною - саме ви, людина доросла.

v Любіть свою дитину!

Увага підліток!

Головне новоутворення підліткового періоду – відкриття свого «Я».

У цей час нормально, що деякі діти стають імпульсивними, в них часто змінюється настрій, виникають конфлікти з ровесниками, батьками, вчителями.

У дітей настає криза, пов’язана з бажанням бути самостійними, звільнитися від батьківської опіки; з’являється страх перед невідомим дорослим життям.

Зростає дух незалежності, який впливає на стосунки в сім’ї і школі. Бажання звільнитися від зовнішнього контролю поєднується з формуванням самоконтролю й початком свідомого самовиховання.

Підліток дуже вразливий. Дитина легко піддається як позитивним, так і негативним впливам.

В цей період у дітей підвищений рівень тривожності.

Внутрішній світ підлітків ще нестабільний, тому батькам не слід залишати їх без нагляду. З’являються нові авторитети.

Основний вид діяльності – спілкування, тому розширюється коло друзів. Підвищується інтерес до свого тіла, зовнішності.

Недоліки і суперечності в поведінці близьких і старших сприймаються дуже хворобливо.

Пам’ятайте: найголовнішим засобом виховання є переконання, а на переконання можна впливати тільки переконанням і особистим прикладом.

Не забувайте, що сліпа покора, що не ґрунтується на особистому переконанні, позбавлена сили.

У батьках підлітки хочуть бачити друзів і порадників, а не    диктаторів!

Спілкуючись з підлітком, намагайтеся не ображати, не засуджувати, не звинувачувати його.

Підліток голосно ввімкнув телевізор або музику і це вас дратує. Ще вас дратує те, що він робить, що йому подобається не перший раз. Реакція підлітка залежить від того як ви до нього звернетеся.

А реакція може бути різна: він може відповісти грубо, або образитися, або піти на поступки. Говоріть з ним від першої або третьої особи. Наприклад: гучна музика дуже стомлює мене (тата, бабусю...).

Підліток не хоче сідати за «ці противні» уроки. Потрібно постаратися прояснити його проблему. Може підліток у своїх силах зневірився, навчання запустив. А може, вчитель в цьому винен. Потрібно подумати, що можна змінити в даному випадку.

Вам важко утриматися від розпитувань? Але не випитуйте загрозливим тоном і не проводьте розслідування. Питальні питання замініть на стверджувальні. Наприклад: «Донечко, сьогодні ти щось не в настрої».

Шановні батьки!

Якщо у вас вистачить мудрості, терпіння, витримки прийняти свою дитину такою, якою вона є, не відштовхнути її, то світло і гармонія будуть панувати у вашому домі і після шістнадцяти років.

 ІГНОРУВАННЯ –

НАЙЖОРСТОКІШЕ ПОКАРАННЯ ДЛЯ ДИТИНИ

Є два види покарань. Перше – коли дитина дійсно зробила якийсь відчутний поганий вчинок. У цьому випадку важливо понести відповідальність. Це як у дорослих. Адже якщо ми з вами порушимо закон, теж будемо покарані. І дитина повинна розуміти: їй доведеться відповідати за те, що вона завдала комусь шкоди, виправити те, що вона зруйнувала, розбила. Це нормально.

Але часто батьки карають дитину лише з однієї причини – власного безсилля. Але якщо мати і батько мають авторитет, вони можуть так сказати дитині «стоп, не роби цього більше», що і карати не доведеться. На мій погляд, покарання рідко буває потрібним. Діти і самі розуміють, що вчинили погано і повинні за це відповісти. І часто самі кажуть: «Пробач мене».

Буває, що батьки б’ють дитину не від відчуття безсилля – такий їхній спосіб підтримувати порядок в домі, демонструвати свою владу. Швидше за все, їх теж били в дитинстві. І вони переносять модель «виховання», отриману від батьків, на власних дітей. Вони можуть думати, що це такий спосіб виявляти любов і турботу.

У чому різниця між батьківським впливом і насильством? У тому, що дитина може оскаржити батьківське рішення. Вона може розплакатися. І батьки приймуть її почуття.

Там, де дитині відмовляють у страхові, в болю, в переживанні, і з’являється насильство. Одне з його проявів – приниження дитини. Те, що роблять дуже багато батьків, на жаль, – у нас це насильством навіть не вважається. Але що таке приниження? Це «я тобі відмовляю в гідності, я принижую тебе, і ти в цей момент перестаєш бути людиною».

Типовий приклад: на вокзалі або в універсамі дитина починає вередувати, а мати публічно пояснює йому, який він поганий, викликаючи в дитини жахливий сором, часто значно більший, ніж його вчинок. А робить це мама найчастіше від безсилля. Тому що не змогла нормально поставити дитині мажу, рішуче їй відмовити, у неї недостатньо авторитету, щоб вона її послухала. Її крик і ляпаси – знак того, що мама не справляється зі своєю роллю.

По суті, цифри говорять: у нас це культурна норма – бити один одного. У пориві люті ми можемо не зупинитися і вбити дружину, дитину, когось іще. Адже це разюче. Чому батьківське насильство настільки  небезпечне? Тому що дім – це місце, де ми хочемо відчувати максимальну безпеку. Батьки – люди, яким ми хочемо максимально довіряти. Діти – істоти, які максимально беззахисні.

І коли ми б’ємо дитину, ми руйнуємо її відчуття опори в житті, саму ідею безпеки. Ми їй начебто говоримо: «Близькість там, де тебе можуть стукнути і принизити. Ось що таке близькість”.

І потім, в дорослому віці, вона відтворює цей стиль поведінки у відносинах зі своїми партнерами. Вона мимоволі використовує одну з двох стратегій: або боятися, або бити іншого. І стає або жертвою, або насильником.

Є дослідження, що тілесні покарання не тільки сприяють зростанню агресії у цих дітей, але і уповільнюють їх інтелектуальний розвиток. Звичайно. І я навіть можу сказати чому. У дитини, яку б’ють або принижують, страх виростає в афект. А коли ми в афекті, ми починаємо погано міркувати. Вся фізіологія спрямована на те, щоб бігти або ховатися, а не на те, щоб думати. Я говорю це спеціально для батьків, котрим важливий інтелектуальний розвиток їхніх дітей.

Ігнорування – найжорстокіше покарання для дитини

Є і менш очевидні види насильства. Я не кажу зараз про ситуацію, коли батько або мати може ляснути дитини зопалу, а потім охолонути і вибачитися, – це якраз те, що батьки здатні помітити і проаналізувати.

Це, до речі, не буде насильством, тому що батько своїм вибаченням говорить дитині: ти дійсно мене розлютив, але форму я вибрав неправильну, я не повинен був тебе бити. Я погарячкував. У цей момент до дитини повертається гідність, і вона може вже якось впоратися з ситуацією.

Зрозуміло, що краще б зовсім не бити. Але якщо вже ляснув і вибачився, це набагато людяніше, ніж вважати, що так і треба – бити, щоб людиною виріс, для профілактики.

Деякі батьки, які не можуть собі дозволити фізичну агресію, вважають ефективним способом покарання бойкот. Який може тривати від кількох годин до кількох тижнів. Вони перестають помічати дитину, демонструючи їй, наскільки вона їх розчарувала. Це дуже шкідливий спосіб реагувати на поведінку дитини. Формально, напевно, його не можна назвати насильством. Тому що кордони дитини в цей момент не порушуються.

Але давайте розберемося, що таке ігнорування. Воно ж транслює дитині: якщо ти мене не слухаєш, то я розриваю зв’язок з тобою. Тебе для мене не існує. Все, ти залишаєшся один, я кидаю тебе.

А якщо дитині 3 роки або 5 років – це зовсім неможливо витримати. Діти відразу здаються і кажуть: «Мамочко, пробач мене». Вони не можуть витримати цього розірваного зв’язку, відчуття того, що їх анулювали, знищили. Складність ще в тому, що мати в цей момент вважає себе правою, вона така молодець. Тому що не кричить, що не істерить, не робить явного насильства. І вона навіть не усвідомлює, які наслідки породжує в душі дитини. Вона викликає у неї колосальну тривогу і страх, що значима для неї людина її раптово покине.

Є ще одна форма покарання, про ефективність якої ведуться дискусії. Це так званий time-out, коли батьки залишають дитину наодинці з собою. Наприклад, в окремій кімнаті. І дають їй можливість поміркувати про скоєне. Деякі психологи рекомендують так робити.

Але мені здається, time-out більше потрібен батькам. Якщо щось трапляється, перш за все саме батько впадає в афект від того, що сталося. Тобто це спосіб убезпечити дитину від свого гніву.

І найкраще сказати так: «Ти знаєш, я зараз дуже зла на тебе, просто не можу тебе бачити. Давай ти зараз на 15 хвилин підеш до своєї кімнати, щоб я могла заспокоїтися, і потім ми з тобою поговоримо».

Це не означає, що зв’язок розірвано. Мама пояснює, що їй потрібно впоратися зі своїми почуттями, позначає конкретний час, обіцяє поговорити. Іноді це допомагає.

Коли ж істерика у дитини, то залишати її надовго наодинці з собою не можна. У маленьких дітей і так слабка саморегуляція. Вони потребують дорослого, який їх обійме, втішить. Тому батьки, яким потрібно прийти в себе, повинні брати максимально короткий time-out. І чітко його позначати.

Коли дитина може почати чинити опір насильству? Чи можна її навчити цьому?

Перш за все, ми повинні ставитися до дитини з повагою. І тоді, якщо хтось інший принизить її гідність, дитина як мінімум буде здивована. Вона розповість нам, що вихователька зробила або сказала щось недобре. І тоді ми пояснимо: «Ніхто не має права тебе бити, обзивати і принижувати. Я завтра буду говорити з нею ».

Якщо так поводиться хтось із членів сім’ї, то ми, матері, теж можемо втішити дитину, заспокоїти. Можемо сказати, що тато прав по суті своїй, але за формою він не мав права так говорити. А потім ми йдемо до чоловіка і розмовляємо про те, як все-таки ставити кордони дитині, не переходячи межу.

Особлива історія, якщо батько регулярно б’є, ображає і не відчуває каяття. Ось тут жінці буває важко раз по раз пояснювати, що так не можна. У такій сім’ї виховують не людину з гідністю, а жертву або агресора, який буде повторювати цю поведінку в подальшому.

Все частіше до мене на прийом приходять батьки, які говорять: «Мене били, і я тепер б’ю свою дитину; допоможіть мені звільнитися від цієї моделі поведінки, я хочу перестати». Відбувається це не швидко. Для того щоб звільнитися від цього зв’язку, дорослому доводиться прожити свою дитячу історію ще раз, переосмислити її. Після цього йому легше витримувати і свої власні афекти, і афекти своєї дитини. І він перестає передавати цю страшну естафету з покоління в покоління.

Як увійти в навчальний рік без стресу для дитини та батьків

Вам знайома ситуація, коли дитина не хоче прокидатись і йти до школи? Чи коли школяр капризує і все робить наперекір, виводячи з рівноваги і батьків, і вчителів? Або навпаки – вчителі говорять, що дитина млява і майже засинає на уроках? Якщо ви відповіли “так” хоча б на одне питання – обов’язково прочитайте поради експерта, як правильно налаштуватись на робочий ритм, щоби уникнути таких ситуацій у новому навчальному році.

Як увійти в навчальний рік без стресу для дитини та батьків – радить Вікторія Горбунова, психотерапевт, доктор психологічних наук, авторка книжок з виховання – «Виховання без травмування або Навіщо дітям дорослі?», «Виховання без нервування. Як упоратися з упертюхами, ледарями, плаксіями, розбишаками, крикунами та хитрунами».

1. Поступово відновлюйте шкільний розпорядок дня

Щоби уникнути стресу у вересні, важливо почати відновлювати звичний для школи режим і темп ще у серпні. Це стосується як наближення до “шкільного” режиму сну, так і поступового введення “домашніх завдань”.

“Важливо не робити цього зненацька, а покроково домовлятись з дітьми про вкладання-прокидання та тренування мозку. Щодо завдань, то що б ви не запропонували робити, переконайтесь в двох речах: дитині має бути цікаво (для цього є насправді добрі книжки, в яких інформація подається захопливо, із загадками та експериментами); всі завдання мають робитися в ресурсному стані та за попередньої домовленості про час (власне, це має працювати і протягом року)”, – говорить психотерапевт Вікторія Горбунова.

Дуже важливо не примушувати дитину до занять, особливо, якщо вона втомлена після активного дня, у поганому настрої або має інші плани (а ви не домовлялися попередньо про заняття). Спробуйте організувати усе так, щоб до часу занять настрій у дитини був добрим (залежить від того, що відбувалось чи робилось напередодні), а після навчання також заплануйте щось цікаве і бажано активне (від велопрогулянки до спільного приготування та поїдання смаколиків).

Дбайте, щоби дитина спала достатньо. Науковці довели, що регулярний режим сну у ранньому дитинстві пов’язаний з когнітивною діяльністю та може позитивно впливати на здоров’я протягом усього життя.

2. Створіть книгу спогадів і сформуйте список цілей на наступний рік

Доброю передшкільною традицією є створення своєрідної книжки спогадів. Зараз це може бути і презентація з відео та фото всього, що відбувалося влітку, і мікроблоги, і просто альбоми в інстаграмі.

Згідно з дослідженням, сімейні ритуали забезпечують створення певного режиму, що допомагає направляти поведінку дитини та покращувати емоційний клімат в сім’ї, що сприяє ефективному ранньому розвитку дитини, зокрема збагаченню словникового запасу, емоційному розвитку, формуванню соціальних та академічних навичок.

Крім того, дітям подобаються своєрідні “новорічні резолюції”, коли вони перед навчальним роком складають для себе перелік обіцянок (цілей, планів), яких хочуть дотриматись, та домовляються з батьками про винагороди – в разі, якщо цілей вдасться досягти.

“Ставтесь до таких резолюцій доброзичливо та з гумором, бо це не є “купівля” гарних оцінок чи поведінки, а швидше своєрідний виклик, щоб випробувати себе”, – радить психотерапевт Вікторія Горбунова.

3. Подбайте про позитивне налаштування

Позитивне налаштування – це одне із найважливіших і, ймовірно, найскладніших завдань. Щоби сформувати позитивні асоціації з новим навчальним роком, важливо говорити з дітьми про початок навчання та усіляко демонструвати своє позитивне ставлення.

Зауважуйте та обговорюйте з дітьми, що доброго є в новому початку – а це і зустріч з друзями, і нові цікаві знання (і тут йдеться не лише про школу, а й про позашкільні гуртки), і дорослішання (зв’яжіть зі стартом занять не лише нові обов’язки, а й права та бонуси, наприклад, збільшення кишенькових грошей, можливість самому добиратись до школи чи право на участь в якихось сімейних рішеннях).