Педагогам

КОЛИ ТРИВОГА ЗАВАЖАЄ ЖИТИ_вчителям (1).pptx
Заспокоєння_вчителям.pptx
Нехитрі рецепти для протидії паніки_батькам
синдром безпорадності

Практичні поради з виявлення та нейтралізації негативного впливу кібербулінгу на дитину.

Кібербулінг або інтернет-мобінг – це сучасна форма агресії, яка набула поширення з появою мобільних телефонів, інтернету. Будь-які її форми мають на меті дошкулити, нашкодити чи принизити людину дистанційно, без фізичного насильства (на відміну від булінгу). «Зброєю» булера стають соціальні мережі, форуми, чати, мобільні телефони тощо.

На жаль, така форма цькування набирає все більших обертів. Часто діти не розуміють, як можуть захиститися від кібербулінгу. Більш того, батьки самі часто не розуміють, як себе поводити і яким чином захистити дитину. А якщо врахувати швидкість поширення негативу в інтернеті, декому може здатися, що з проблемою нереально впоратися.

 Причини кібербулінгу

Причин у агресії безліч, вона може бути вмотивованою чи непередбачуваною. У реальності чи в інтернеті практично однаково розкриваються стосунки «агресор-жертва». Механізм їх взаємодії фактично ідентичний. Так само часто ворожнеча з реального світу переходить у віртуальний. Діти можуть знати, хто знущається над ними в інтернеті. Булінг сьогодні стає кібербулінгом.

Але найстрашніше те, що нападати можуть незнайомці, які переслідують свої мерзенні цілі. В інтернеті дуже просто бути анонімним, що підвищує шанси стати жертвою знущання, бо анонімність передбачає безкарність.

Залякування може відбуватися у будь-яку годину доби та в будь-якому місці. Найгірший сценарій, коли це трапилось у момент самотності дитини. Адже може здатися, що виходу немає.

 Різновиди кібербулінгу

Використання особистої інформації – викрадення паролів від приватних сторінок, електронної пошти для подальших погроз чи розповсюдження спаму.

Анонімні погрози – анонім надсилає листи погрозливого змісту довільного або цілеспрямованого характеру, особлива ознака – наявність ненормативної лексики та груба мова.

Телефонні дзвінки з мовчанням. Не тільки погрози лякають. Мовчання чи жахання в слухавку бентежать дитину, вона не знає як і, головне, від чого потрібно захищатись.

Переслідування – це може бути елемент фізичного переслідування, залякування досягається шляхом розсилки повідомлень на електронну пошту чи телефон. Шкідники можуть збирати інформацію про жертву, слідкуючи за її повідомленнями в соцмережах – фото, селфі з місця подій, розповіді про своє життя.

Увага! Свідомо та відповідально оцінюйте все, що викладаєте до мережі! Все може бути використаним проти вас.

Тролінг – розміщення провокаційних повідомлень в мережі для привернення уваги та збудження активності, що може спричинити конфлікт (флеймінг).

Хепі-слепінг (happy slapping) – насильство заради розваги, актуальне здебільшого для фізичного цькування, проте в інтернеті також актуально, коли мова йде про моральне насильство. Яскрава особливість – звичка знімати насильство на камеру для подальшого розповсюдження в мережі.

Сексуальні посягання – з появою інтернету сексуальні збочення вийшли на новий рівень. Педофіл, замаскувавшись під фейковим ім'ям чи прикинувшись другом батьків, може запросити дитину на зустріч чи вивідати в неї час та місце, коли вона буде сама.

 Як виявити ознаки кібербулінгу

Кібермоббінг має декілька проявів, жоден з яких не можна ігнорувати:

• відправка погрозливих та образливого змісту текстових повідомлень;

• розповсюдження (спам) відео та фото порнографічного характеру;

• троллінг (надсилання погрозливих, грубих повідомлень у соціальних мережах, чатах чи онлайн-іграх);

• демонстративне видалення дітей зі спільнот у соцмережах, з онлайн-ігор;

• створення груп ненависті до конкретної дитини;

• пропозиція проголосувати за чи проти когось в образливому опитуванні;

• провокування підлітків до самогубства чи понівечення себе (групи смерті типу “Синій кит”);

• створення підробних сторінок у соцмережах, викрадення даних для формування онлайн-клону;

• надсилання фотографій із відвертим зображенням (як правило, дорослі надсилають дітям);

• пропозиції до дітей надсилати їх особисті фотографії відвертого характеру та заклик до сексуальних розмов чи переписок за допомогою месенджерів.

 Пам'ятка для захисту від кібербулінгу

Здійснюйте батьківський контроль. Робіть це обережно з огляду на вікові особливості дітей (для молодших – обмежте доступ до сумнівних сайтів, для старших – час від часу переглядайте історію браузеру).

Застерігайте від передачі інформації у мережі. Поясніть, що є речі, про які не говорять зі сторонніми: прізвище, номер телефону, адреса, місце та час роботи батьків, відвідування школи та гуртків – мають бути збережені у секреті.

Навчіть критично ставитися до інформації в інтернеті. Не все, що написано в мережі – правда. Якщо є сумніви в достовірності – хай запитує у старших.

Розкажіть про правила поведінки в мережі. В інтернеті вони такі самі, як і в реальності, зокрема, повага до співрозмовників.

Станьте прикладом. Оволодійте навичками безпечного користування інтернетом, використовуйте його за призначенням, і ваші діти робитимуть так само.

Якщо дитина потерпає від знущань кібербулера, їй буде дуже складно зізнатися у цьому батькам чи ще комусь. На це є декілька причин:

• страх, що дорослі не зрозуміють сенсу проблеми;

• страх бути висміяним через буцімто незначну проблему;

• страх бути покараним чи що постраждає хтось рідний за «донос» на булера, особливо, якщо цькування зайшли далеко і дитина під контролем агресора;

• страх з'ясувати, що «сам винен» і знущання цілком справедливі.

Як бачите, в основі всіх причин мовчання лежить страх за себе чи близьких. У свою чергу це є наслідком заниженої самооцінки.

Боротьбу з кібербулінгом ускладнює безкарність в інтернет-просторі, коли кожен може видати себе за будь-кого, не відповідаючи за наслідки дій. Найкраще що можуть зробити батьки та вчителі – виховувати в дитині упевненість в собі, розказувати їй про небезпеку, будувати довірливі відносини. Тоді у разі виникнення такої негативної ситуації хлопчик чи дівчинка одразу ж звертались по допомогу дорослих, або ж не реагували на негатив.

Булінг. Практичні поради з виявлення та нейтралізації.

Булінг – прояв агресії з подальшим залякуванням особистості і появою можливості її повного підпорядкування собі і своїм інтересам.

• 67% дітей в Україні у віці від 11 до 17 років зазнали цькування (булінгу) за три місяці весни 2017 року.

• 24% дітей стали жертвами булінгу.

• 48% з них нікому не розказували про ці випадки.

Різновиди булінгу

Прийнято вважати, що булінг – це не лише моральне, інколи фізичне пригноблення слабшого, але все набагато складніше. Уже сьогодні виділяють чотири його різновиди:

1.      Вербальний (словесний).

2.      Фізичний.

3.      Соціальний.

4.      Кібербулінг.

Словесний булінг

Діти різні за своїм характером, багато хто чутливий і досить близько сприймає слова до серця, на жаль, такі школярі найчастіше стають жертвами цькування. Знущання над ними приносить задоволення агресору, особливо він щасливий, коли зміг довести до сліз.

Що говорять: залякування, погрози, образливі коментарі стосовно жертви чи когось з близьких (про зовнішність, одяг, релігію, фізіологічні особливості тощо).

Як розпізнати жертву? Дитина замикається в собі, плаче без пояснень, втрачає апетит, не цікавиться звичайними для неї речами, стає флегматичною. Якщо насилля тривале, то значно віддаляється від родини, часто гуляє наодинці, з'являється агресія. У разі відвертої розмови може відкритися, розказати про образу і запитати, чи то є правдою, що про нього сказали.

Фізичний булінг

Це прояв агресивного залякування з використання фізичної сили. Найчастіше застосовується до фізично слабших дітей. Мають місце факти колективного фізичного булінгу, коли дитина змушена протистояти цілому класові, який її штовхає чи б'є.

Що роблять: стусани, підніжки, блокування, відбирання речей, дотики неналежним чином.

Як розпізнати жертву? Найчастіше діти не говорять про це, особливо хлопчики, аби не здатися слабкими. Не ігноруйте, якщо у сина чи дочки з'явились подряпини, синці, рваний одяг чи зіпсоване шкільне приладдя. Звертайте увагу на скарги на біль у животі чи голові. Він може бути фізичним, а може й психосоматичним від небажання йти до школи, аби знову не стати жертвою 

Булінгу можна протистояти: 6 способів

Пропонуємо вашій увазі п’ять стратегій, які допоможуть вберегти дитину від цькування, або ж припинити булінг, який вже почався.

1. Говоріть про це. Станьте ближче до дітей, розкажіть про цькування, яке могло бути у вашому минулому. Якщо після вашої відвертості дитина відкрилась і поділилась проблемою, не забудьте її похвалити, адже така дія потребує сміливості. Поговоріть і з класним керівником, аби з’ясувати, яким чином навчальний заклад може вплинути на ситуацію.

2. Продумайте захисні слова. Придумайте декілька фраз, типу: «Відчепися», «Дай мені спокій», або більш влучні.

3. Нейтралізуйте приманку. Якщо існує певний фактор, який привертає увагу агресорів, спробуйте, по можливості, прибрати подразник. Наприклад, якщо у дитини забирають гроші, запакуйте їй з собою обід.

4. Порадьте зібрати однодумців. Нагадайте, що компанію з двох чи трьох підлітків чіпатимуть з меншою вірогідністю, ніж тих, хто тримаються одинаками. Коли є проблемна ситуація, краще триматися разом.

5. Зберігайте спокій та бережіть себе. Якщо хуліган образить, інколи кращий захист – зберігати спокій. Подіяти може ігнорування, бо це та реакція, на яку менш за все чекають.

6. Не з’ясовуйте стосунків самостійно. Звісно, перше бажання батьків – розібратися з хуліганом та змусити його відповідати за свої дії, в ідеалі – ще б його батьків притягти до відповідальності. Але це погана ідея. Якщо ви хочете говорити з ними, то робіть це з посередником – хтось з адміністрації школи чи психолог. У разі фізичного насилля – звертайтесь до правоохоронних органів.

Що робити вчителю?

 Важливо правильно повести себе, адже в руках вчителя можливість звести конфлікт нанівець чи розпалити його з новою силою.

• Не шукайте винного. Допоможіть класу проявити турботу про того, кого ображають.

• Не приховуйте випадки булінгу в класі заради збереження репутації школи.

• Доведіть ситуацію до відома батьків дітей з обох сторін конфлікту.

• Звертайтесь до шкільного психолога за консультацією.

• Не залишайте справу, як є, у надії, що ситуація виправиться самотужки. Не виправиться.

Агресор і жертва мають приблизно однакові стартові позиції, які привели їх до ситуації. Невпевненість у собі одного та бажання ствердитись за рахунок слабшого проти невпевненості у собі та відсутності можливості постояти за себе. У цій битві переможців немає, допоможіть дітям вийти з ситуації максимально безболісно. 

Способи розпізнати булера та алгоритм роботи з ним.

Булерами стають ті діти, які ростуть без заборон, не сприймають авторитет батьків. Але разом з тим їх головна проблема – бажання відчути підтримку та повагу дорослих. Якщо це прагнення не реалізоване, воно породжує агресію, яку треба на комусь зганяти.

Більшість булерів – це діти-нарциси, які не спроможні у момент агресії відчути емоції інших, але хочуть довести свою зверхність. Проаналізуйте поведінку дитини, аби виявити ознаки агресії. І запитайте у себе – чи достатньо приділяєте уваги синові, доньці?

Ознаки булера:

• фізично та соціально більш енергійний за своїх однолітків;

• не вміє сприймати відмову;

• має середню чи високу самооцінку;

• часто проявляє ознаки егоїзму чи нарцисизму;

• ймовірно, став жертвою у минулому;

• сприймається лідером у колі однолітків;

• буває імпульсивним;

• його легко вивести з себе;

• не вистачає співчуття до інших;

• має не надто високий емоційний інтелект;

• полюбляє агресивні спортивні ігри.

Якщо подібні риси проявляються та паралельно надходять повідомлення, що у класі знущаються над кимось, є серйозний привід поговорити з вашою дитиною. Звісно, багато з цих характеристик показують типового лідера, але нездорове посилення тої чи іншої ознаки є тривожним сигналом.

Рекомендації батькам:

Відшукайте заняття, в якому дитина зможе виділитись. Часто агресивну поведінку провокує незнання способів, як ще можна заявити про себе. Варіанти пошуку талантів: відвідування гуртків, секцій, активна участь у житті класу.

Будьте послідовними у своїх діях та словах. Якщо ви передбачили певне покарання за провинність (наприклад, забрати на тиждень смартфон), то тримайтесь до останнього дня. Звісно, з боку дитини буде протест, але стійте на своєму, бо маєте розуміти, заради чого все це робиться.

Нейтралізуйте речі, які пов'язані з насиллям. Мова йде про відеоігри, фільми, музику, які провокують агресію в дитині.

Обговорюйте усі шкільні конфлікти. Часто це допомагає знайти причину такої поведінки, будьте максимально справедливими та розважливими.

Знайдіть альтернативу. Навчіть знаходити альтернативні шляхи виходу агресії без шкоди оточуючим. Розкажіть, що у випадку, коли підлітка провокують, важливо продемонструвати можливості уникати провокації.

Навчайте розуміти себе та інших. І тут важливо бути не голослівним, адже більшість звичок дітей породжуються в домашніх стінах. Якщо ви чи хтось з родини нетерпимо ставиться до вад іншого, мало шансів, що у сина чи дочки сформується власна протилежна думка з цього питання. Розкажіть, що всі ми різні та особливі.

Вісім порад, як учителю впоратись зі 

стресом

Бути вчителем – непросто. Минулорічне дослідження у Великій Британії виявило, що симптоми стресу (включаючи депресію, виснаження і панічні атаки) мають 75% тамтешніх вчителів. А це на 13% більше, ніж рівень стресу всього працевлаштованого населення Британії.

Уявіть, як вас накриває одна хвиля. А потім – друга. І ще. З кожною наступною – втекти від моря проблем ставатиме все важче і важче. Бо в стані стресу людина схильна ухвалювати хибні рішення. Так у житті починаються чорні смуги.

Ліза Воронкова, CEO Force, яка відвілала восьмимісячний інтенсив у бізнес-акселераторі Стенфордського університету й вивчає неінвазивні (тобто без втручання в організам) вимірювання біосигналів, розповіла на лекції в Українському інституті майбутнього, як можна перемогти стрес. “Нова українська школа” публікує найцікавіші тези з її виступу.

Чим довше ви перебуваєте у стані стресу, тим більше ресурсів організму йде на підтримку його джерела, і тим менше ви можете витрачати волі на ухвалення розумних рішень.

1. Перший спосіб позбутися стресу – вольовий (переключити увагу на щось інше). Важливо, що перемикатися з емоційних переживань потрібно на розумову діяльність.

Наприклад, поставте на телефоні таймер на десять хвилин і впродовж цього часу інтенсивно думайте про свою проблему. Можна навіть поплакати. Наступні десять хвилин припиніть ці думки і запустіть якусь просту і зрозумілу гру: тетеріс чи змійку. Після – повертайтеся до справ. Усередньому, щоб впоратися зі стресом, потрібно до двох тижнів такої активності.

2. Інший спосіб полягає в тому, щоб поставитися до проблем як до гри і досвіду. Коли людина кілька разів проходить через якусь ситуацію, то розуміє, що це не смертельно і далі все буде добре. Але в це важко повірити першого разу. Втім, якщо розглядати будь-які життєві перепони ніби спосіб покращення себе як особистості, ставитися з цікавістю (“о, пограємо!”), тоді мозок почине думати, що це все гра і варто не перейматися, а намагатися перемогти.

3. Ще давні греки знали, що баня – найкращий спосіб, щоб позбутися стресу. Тіло розслабляється, а якщо розслабитися – то вже не так і страшно.

4. Медитація і йога. Чому це працює? Бо змінюється уявлення про те, що відбувається в навколишньому середовищі (тобто людина заглиблюється у свої внутрішні відчуття й інакше сприймає зовнішні проблеми – авт.)

5. Розтяжка. Коли людина відчуває біль, виробляються гормони, які зупиняють виділення гормону стресу – кортизолу.

6. Вітамін С. Пийте, наприклад, гранатовий сік. Він і візуально схожий на вино, і гасить стрес, як вино.

7. Пийте воду. Зневоднення так само стимулює вироблення кортизолу.

8. Щоб працювати ефективніше – перемикайтеся з розумової діяльності на фізичну. Зробите зарядку – і продуктивність вашої роботи покращиться.

5 причин, через які учні ненавидять своїх учителів

Усі вчителі прагнуть, щоб учні любили й поважали їх. Прочитайте цей текст, аби дізнатися, яким чином ви провокуєте негативне ставлення до себе.

Учителі ставлять одне питання: «Чому мої учні мене не люблять?» Привітний і добрий педагог, який поважає своїх учнів, має отримувати те саме натомість. Але виявляється, не все так просто. Дуже часто, маючи навіть найясніші спонукання й щиру любов у серці, ми отримуємо зовсім не те, на що очікуємо. Обнадіює те, що здебільшого цю ситуацію можна виправити: повагу й визнання учнів можна повернути, а ваш авторитет підвищити. Усе залежить від рішень, ухвалених нами як учителями, які сприяють або підвищенню, або втраті поваги нашихучнів.

Розгляньмо кілька найпоширеніших причин, через які учні можуть відчувати  до вас ворожість.

Клас вам непідконтрольний.

Уявіть, що ви знаходитеся на семінарі, який проводить шановний професор. Вам цікаво послухати те, про що він розповідає, але один зі слухачів постійно перебиває його, рештуі зокрема вас, а професор не намагається його зупинити. В аудиторії стає шумно, тому почути потрібну інформацію просто неможливо. Із часом ви роздратовані. Йдете із семінару розчарованою через те, що не здобули інформацію в потрібному обсязі, а авторитет професора, не здатного зробити зауваження безтактному слухачеві, назавжди втрачений.

Те саме відчувають і ваші учні, коли ви не можете налагодити дисципліну в класі. Спробуйте, крім вашої любові до дітей, використовувати ще й логікуз холодним розумом. Подивіться на себе з боку, зважте на тон і характер спілкування з дітьми, уявіть кожного хулігана окремо та спробуйте виробити план дій, який буде ефективним стосовно кожного з них.

Ви не чуєтесвоїх учнів.

Під час занять учням доводиться слухати вас і те, чого ви їх навчаєте. Ви вимагаєте від них уважності й посидючості. А чи слухаєте ви їх? Чи даєте можливість говорити? Якщо на ваших уроках звучить здебільшого лише ваш голос, спробуйте застосувати кілька прийомів, що допоможуть вашим учням 

відчути, що їх теж слухають і, найголовніше, чують:

Вам слід переглянути свої пріоритети.

Дуже часто трапляється так, що вчитель бачить себе в ролі керівника, у поганому значенні цього слова. Він очікує на загальневизнання, відчуває свою перевагуй усіляко виявляє це своєю поведінкою, іноді навіть не усвідомлюючи цього. Поведінка вчителя, порівняно з учинками самозакоханого директора, безрезультатна. В обох випадках підлеглі недолюблюють свого керівника. Подивіться на себе з іншого боку. Можливо, варто зробити ставку на довірчі, партнерські взаємини?

Не потрібно боятися здатися дурним.

Не бійтеся, наприклад, перепросити в учнів за те, що протягом минулого четверга ви перебували в поганому настроїй нагримали на них без причини. Не бійтеся виглядати дурним або слабким, адже ви теж людина. Учні дуже уважні до ваших слабкостей. Якщо ви визнаєте ваше «поразку» і весело посмієтеся над нею разом із класом, то це гарантовано підвищить ваш авторитет поміж учнів. Якщо ж ні, то ви набудете стійкої репутації диктатора.

Ви забули про «золоте правило».

Усім знайоме твердження про те, що до оточуючих потрібно ставитися так, як хочеш, аби ставилися до тебе. Те саме стосується й викладання. Напевно,ви відчували роздратування стосовно вчителів, з якими ви зустрічалися протягом життя. Переконайтеся, що ви не повторюєте їхніх помилок. Прислухайтеся до себе й дотримуйте простого правила: навчайте так, як прагнете, щоб навчали вас, даруйте невеликий шматочок вашої душі з кожним новим уроком.

                

  Поради вчителям щодо успішної 

                         адаптації першокласників

 1.  Уникайте авторитарного стилю педагогічної діяльності.

        2.  На уроці вчитель обов’язково повинен використовувати слова підтримки для забезпечення позитивної атмосфери:

"Давай спробуємо ще раз."

"У мене теж не одразу все виходило, тому не втрачай надії."

"Я завжди вважала, що ти зможеш це зробити."

"Повір у себе."

"Разом ми зможемо."

"Сьогодні вийде краще, ніж учора."

"Мені подобається те, що ти зробив."

"Навіть, якщо ти помилишся, я допоможу тобі."

"Ти талановитий."

"Я пишаюся тобою."

"Я вірю в те, що все вийде."

       3.  Кожного учня оцінюйте об’єктивно, а не з власної позиції

4. Оцінюйте ситуацію, вчинок, а не саму дитину.

      

5. Порівнюйте результати роботи учня тільки з її власними досягненнями, а не з досягненнями інших дітей.

6. Потрібно чесно і терпляче відповідати на всі запитання дитини.

7. У кожної дитини свій темперамент, свої потреби, інтереси, симпатії та антипатії. Поважайте її неповторність, індивідуальність.

8. Забезпечуйте дитині широкі можливості користування кожним із 5 відчуттів: вона повинна бачити, слухати, торкати руками, куштувати на смак і відчувати різноманітні елементи навколишнього світу.

       9. Підтримуйте в дитині почуття власної гідності й позитивного образу «Я».

10. Не використовуйте негативних оціночних суджень, негативного програмування, не навішуйте «ярликів».

11. Розвивайте уміння слухати.

12. Розвивайте довільні зусилля у школяра, оскільки навчальна діяльність вимагає саме довільної уваги та пам’яті.

13. Будьте зразком для дитини, слідкуйте за своєю поведінкою.

14. Ставте конкретні вимоги, даючи при цьому конкретні пояснення.

15. Обговорюйте з учнями не лише, що не можна робити в школі, а й обов’язково, що можна. Це допоможе дитині усвідомити свої права та обов’язки.

16. Створюйте сприятливі умови, для того, щоб учень зайняв певну позицію серед однолітків, а не перетворився на аутсайдера.

17. Згуртовуйте першокласників.

18. Формуйте адекватну самооцінку.

19. Формуйте навички пошуку соціальної підтримки (уміння просити про допомогу та виражати вдячність).

20. Постійно використовуйте на уроці ігрові види діяльності.

 

Пам’ятайте: підвищення голосу, сурове покарання

в адаптаційний період є найнегативнішим методом.

То ж заохочуйте гарну поведінку, ігноруйте,

по можливості, провокаційні вчинки дитини.

 

Поради вчителям по роботі з дітьми агресивної поведінки

• 3 агресивною дитиною не можна розмовляти на підвищених тонах ‒ таким чином ви провокуєте посилення агресивних імпульсів. Послідовне використання спокійної, плавної мови дасть дитині змогу переключитися і почати слухати вас. При цьому особливо важливо визнати право дитини позбуватися своєї енергії різними способами, після чого вона почне прислухатися, у вас з'явиться шанс допомогти їй опанувати конструктивні методи виходу агресивних імпульсів.

• Деякі діти під впливом дорослих довгий час здатні стримувати свої агресивні імпульси навіть тоді, коли інші зачіпають їхню особистість («Битися недобре! Не зважай!»). Щоправда, ніхто не вчить не чути образ на свою адресу. Наслідок ‒ час від часу в такої витриманої дитини відбувається сильний вилив емоцій. І якщо вона вже вдарить кривдника у такому стані, то не дивно, що це може призвести до його травмування. Тому, як співають у пісні, «честь должна быть спасена мгновенно». Тоді буде набагато менше проблем.

• Агресивні вияви можна знімати за допомогою спеціальних вправ. Наприклад, навчити дитину зосереджувати увагу в момент імпульсу на своїх руках і навмисне стискати кулаки з максимальним напруженням. Гіпернапруження обов'язково зміниться релаксацією м'язів. І якщо агресія не минає, то принаймні стає керованою.

• Добре допомагає агресивним дітям і психофізичне тренування. Навички виконання вправи «Левітація рук» дозволяють зменшити загальний рівень агресивності й навчитися керувати собою в кризових ситуаціях.

Правила покарання агресивних дітей та підлітків

• Покарання не повинно шкодити здоров'ю дитини ‒ ні фізичному, ні психічному. Понад усе, воно має бути корисним. Якщо є сумніви, покарати чи ні, не карайте, навіть якщо вже зрозуміли, що надто м'які, довірливі й нерішучі. Жодної «профілактики», жодних покарань про всяк випадок».

• За один раз ‒ одне. Навіть якщо провин багато, покарання може бути суворим, але тільки одне за все відразу», а не по одному за кожну провину. Салат із покарань ‒ страва не для дитячої душі! Не можна карати за рахунок любові. Хай там що трапилося, не обмежуйте дитину в схваленні й заохоченні, на які вона заслуговує.

• Термін давності. Краще не карати, ніж карати із запізненням. Покарання із запізненням навіюють дитині минуле, не дають стати іншою.

• Покараний ‒ пробачений. Інцидент вичерпано. Сторінку перегорнуто. Про старі гріхи ні слова. Не заважайте починати життя спочатку!

• Без приниження. Хай там що сталося, хай там якою є провина, покарання не повинно сприйматися дитиною як перемога нашої сили над її слабкістю, як приниження. Якщо дитина вважає, що ми несправедливі, покарання подіє тільки у зворотний бік.

• Дитина має боятися не покарання, не гніву, а нашого засмучення. Слід розуміти, що, не будучи досконалою, вона не може не засмучувати тих, хто її любить.

 

Для підвищення мотивації учнів пропонується:

• забезпечити в учнів відчуття просування вперед, переживання успіху в діяльності, для чого необхідно правильно підбирати рівень складності завдань і заслужено оцінювати результат діяльності;

• використовувати всі можливості навчального матеріалу для того, щоб зацікавити учнів, ставити проблеми, активізувати самостійне мислення;

• організувати співробітництво учнів на уроці, взаємодопомогу, позитивне ставлення класу до предмета і навчання в цілому;

• самому правильно формувати стосунки з учнями, бути зацікавленим у їхніх успіхах, мати авторитет;

• бачити індивідуальність кожного учня, мотивувати кожного, спираючись на вже наявні в учня мотиви;

• деяких учнів доводиться змушувати вчитися, постійно заохочувати чи карати, залучати  батьків для спільного контролю.

Умови формування навчальної мотивації учнів:

 • створення умов для самопізнання;

• розвиток уміння вступати в діалог з навколишнім світом;

• удосконалювання способів здобування знань;

• створення активного пізнавального діяльного середовища;

• оволодіння контрольно-оцінними діями;

• застосування методів теоретичного й творчого мислення;

• формування культури розумової праці.